«Шёл Давид и люди его своим путём, а Семей
шёл по окраине горы, со стороны его, шёл и злословил,
и бросал камнями на сторону его и пылью» (2 Цар. 16.13).
Семей бросает камни с пылью,
Злословит «бывшего» царя.
(Для нас всё это стало былью,
Но нам написано не зря!).
Сказал Авесса сын Саруин:
Зачем злословит мёртвый пёс?
Уж слишком злостный он и буен,
Ему б главу я быстро снёс!
Но царь Давид не возмущался
И хулигана пожалел:
То Бог Семем занимался,
Ему злословить повелел!
Пример достойный подражанья!
Пусть нас злословят все и вся,
Не обращай, мой друг, вниманья,
Свой крест уверенно неся!
* * *
Владимир Кодебский,
Луцк, Украина
Чтобы никого не смущала ёлочка, я заменил фотографию.
Прочитано 3805 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 2
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Через паденья человек учится быть кротким и не "мечтать" о себе. Вероятно,Давид припомнил все свои грехи и подумал:поделом мне; терпи, душа поношение. Комментарий автора: Возможно.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
