Да не воспитывай людей,
Не говори: стереотипы,
Не думай: полон ты идей,
А все другие – однотипны,
Себя другим не предпочти,
Отнюдь не ты в витке событий,
Не возвышайся над людьми,
Не будь задолжником наитий.
Пойми, ты можешь повести,
Ты можешь научить собою,
Но только с Божеской Руки,
Не поднимаясь над толпою.
Забудь достоинства свои,
Оставь награды и заслуги,
Не принимает этот мир
Берущих мир сей на поруки…
Слова оставь, слова уйми,
Их много здесь, красноречивых,
От Бога праведно иди
И начинай с речей правдивых…
Оставь гордыню, гнев уйми,
Работай качествами с миром,
Не обойдется без любви,
Не льсти народу слабой лирой.
Трудись в великой чистоте,
Не претендуя на награды,
О Боге говори везде,
Не требуя от Бога платы,
Служи и в счастье и в нужде,
Служи Отцу, не зная страха,
Служи вначале и в конце
И вечность созидай из праха…
Всем Божье Слово доноси,
И Бога возгласи Величье,
И этим мир земной учи
Преображай его обличье…
И не воспитывай людей,
Оставь сей помысел греховный,
Трудись в миру душой своей
И знай: Бог учит мир условный…
Но ты – слуга, ты – не творец,
Ты не причин земных причина,
Как всех тебя ведет Отец,
И ты, как все, в Отце Едином…
Веди себя, веди других,
Но с Божьим Словом, с Божьей властью,
Трудись на Бога каждый миг
И насладись. Есть в этом – счастье…
Наталия Маркова,
Россия, Ростов-на-Дону
семейная, религиозная образование высшее, интересы - религиозные стихи и проза
Прочитано 2901 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
